27 квітня 1929 року загинув Яків Опанасович Щириця («Мамай»), холодноярський отаман.
Народився 8 жовтня 1887-го у селі Боровиці на Черкащині.
Навчався в Головківській учительській школі, працював сільським учителем (1906—1914).
Учасник Першої світової війни, в 1917-му закінчив Київську військову школу, здобув чин прапорщика. Займався українізацією частин російської армії. У 1918-му повернувся додому, продовжив вчителювати. Став членом української партії есерів.
З приходом денікінців пішов у підпілля. В 1919—1920-х роках очолював Білоярський полк – загони самооборони ряду сіл рідного Чигиринського повіту. Брав участь у боях із денікінцями, червоними козаками анархо-комуніста Свирида Коцура, більшовиками, не давав останнім переправляти по Дніпру зброю і продовольство. «Охорона зробила собі дерев’яну печать з написом «Білоярський полк» і я, таким чином, був командиром цього полку, який чисельно доходив один раз до 150 чоловік…, – розповідав пізніше Яків Щириця на допитах. – Було вже і жовто-блакитне знамено з написом: «Хай живе Україна», здається. Був штаб полку, вірніше, збиралися його організувати. Політичною нашою метою було наступне: організувати широкий повстанський рух… для самозахисту».
18 березня 1920-го взяв участь у знаменитому з’їзді холодноярівських отаманів. У 1921-му об’єднався із загонами Мефодія Голика-Залізняка та Герасима Несторенка-Орла, діяв у районі Холодного Яру. У серпні, після проголошення амністії, здався більшовикам (за іншою версією, легалізувався завдяки підробленим документам). Працював учителем, навчався на історичному факультеті Катеринославського інституту народної освіти, познайомився з Дмитром Яворницьким. У 1926-му став кандидатом у члени ВКП(б), викладав у Дніпропетровському землевпорядному технікумі.
Як згадувала дочка Ніна: «Про батька знаю тільки зі слів матері…Це була дуже витримана людина, врівноважена й дуже працездатна. Любив книжки. Як йшов з роботи, завжди заходив у книжкову крамницю і обов’язково приносив якусь книгу додому. У нас була багата бібліотека… Батько був дуже чесною та культурною людиною, вірний козацьким законам. Був здібний, сам змайстрував бандуру, грав на ній».
У 1928-му заарештований ГПУ за доносом першої дружини. Розстріляний 27 квітня 1929-го у Черкасах, похований на міському цвинтарі.
Сергій Горобець, Український інститут національної пам`яті
